З перших же хвилин перегляду траси етапу Чемпіонату Києва в Голосієво я зрозумів - ось він, момент істини. Або я далі буду перед крутими спусками, як переляканий осел, блокувати колеса, бігати на своїх двох і приїзжати на фініш попереду лише артапедів на топталках, або...
І на другому колі перегляду я таки почав їхати спуски! Залишилось два місця, де я все-таки зістрибував з вела і біг, отаких:
але все решта уже проїзжалось, в тому числі такі ділянки, від виду яких минулого року мої булки починали жувати памперс.
Шкодую тільки про те, що так і не зміг виділити достатньо часу на прикатку траси - одне коло в четвер і два кола вранці перед гонкою. Кожне наступне коло їхалось швидше і впевненіше. Показово, що останнє коло гонки, незважаючи на виліт з кабіни, саме на сфотографованому повороті, виявилось найшвидшим для мене.
Сама гонка відбувалась в звичному для мене ритмі - стартую в першій десятці, перед першим даунхілом пропускаю кількох швидших за мене гонщиків, щоб не зловити нікого в задній переклюк і далі в гордій самотності кручу до третього кола, пропускаючи тільки лідерів з еліти, які пролітають повз, обганяючи на коло.
Посередині другого кола, на черговому ригальному підйомі, яких щедро напланували орги, починає судомити гомілки. Випиваю магнезлайф - противний, сцуко, але судоми минають секунд за десять і взагалі в ногах трішки додається сил (ефект плацебо?).
На третьому колі, набравшись наглості, влітаю в даунхільну секцію пошвидше і, опа, кущі-гілки-земля-фуу, повний рот пилюки. Встаю, спускаюсь ще кілька метрів за велом, піднімаюсь з ним на трасу і тут повз мене проскакує Боря Свиргуненко, з яким ми уже бодались на останньому колі весняних Дубків.
О, думаю, історія повторюється. Починаю набирати хід і тут розумію, що манетка заднього переклюка при падінні постраждала, доводиться в обидва боки тягнути ричажок пальцями, мабуть пружинка здохла. І, судячи по характерному клацанню переклюка, погнув "півня" (здогадка підтвердились). Але Борю я все-таки обхожу на підйомі до плато з фінішною поляною.
Влітаю радісний такий на поляну, фінішувати, а мені кричать - іще петлю вниз! Кльово, орги не попередили нікого. Виклався на повну, а ще, виявляється, валити один адовий підйомчик. Але всі в рівних умовах, закушую удила і вперед, штурмувати останню висоту!
В підсумку 15-те місце з 30 стартуючих в категорії Любителі 19-29 років. Нарешті я почав приїзжати в топ 50%. Наступна мета - десятка!
А ні, наступна мета - не здохнути на Боярці, через два тижні, де я підписався дебютувати в парному заліку. Попереду два тижні підготовки, більше організаційної, чек-ліст "що треба брати на Боярку" вийшов на добрих 70 пунктів. Stay tuned!
P.S.: Нарешті випробував у бойових умовах рокет-рони, тут вони були дуже доречними, тримали чудово, я задоволений.
І на другому колі перегляду я таки почав їхати спуски! Залишилось два місця, де я все-таки зістрибував з вела і біг, отаких:
Шкодую тільки про те, що так і не зміг виділити достатньо часу на прикатку траси - одне коло в четвер і два кола вранці перед гонкою. Кожне наступне коло їхалось швидше і впевненіше. Показово, що останнє коло гонки, незважаючи на виліт з кабіни, саме на сфотографованому повороті, виявилось найшвидшим для мене.
Сама гонка відбувалась в звичному для мене ритмі - стартую в першій десятці, перед першим даунхілом пропускаю кількох швидших за мене гонщиків, щоб не зловити нікого в задній переклюк і далі в гордій самотності кручу до третього кола, пропускаючи тільки лідерів з еліти, які пролітають повз, обганяючи на коло.
Посередині другого кола, на черговому ригальному підйомі, яких щедро напланували орги, починає судомити гомілки. Випиваю магнезлайф - противний, сцуко, але судоми минають секунд за десять і взагалі в ногах трішки додається сил (ефект плацебо?).
На третьому колі, набравшись наглості, влітаю в даунхільну секцію пошвидше і, опа, кущі-гілки-земля-фуу, повний рот пилюки. Встаю, спускаюсь ще кілька метрів за велом, піднімаюсь з ним на трасу і тут повз мене проскакує Боря Свиргуненко, з яким ми уже бодались на останньому колі весняних Дубків.
О, думаю, історія повторюється. Починаю набирати хід і тут розумію, що манетка заднього переклюка при падінні постраждала, доводиться в обидва боки тягнути ричажок пальцями, мабуть пружинка здохла. І, судячи по характерному клацанню переклюка, погнув "півня" (здогадка підтвердились). Але Борю я все-таки обхожу на підйомі до плато з фінішною поляною.
Влітаю радісний такий на поляну, фінішувати, а мені кричать - іще петлю вниз! Кльово, орги не попередили нікого. Виклався на повну, а ще, виявляється, валити один адовий підйомчик. Але всі в рівних умовах, закушую удила і вперед, штурмувати останню висоту!
В підсумку 15-те місце з 30 стартуючих в категорії Любителі 19-29 років. Нарешті я почав приїзжати в топ 50%. Наступна мета - десятка!
А ні, наступна мета - не здохнути на Боярці, через два тижні, де я підписався дебютувати в парному заліку. Попереду два тижні підготовки, більше організаційної, чек-ліст "що треба брати на Боярку" вийшов на добрих 70 пунктів. Stay tuned!
P.S.: Нарешті випробував у бойових умовах рокет-рони, тут вони були дуже доречними, тримали чудово, я задоволений.
Кросс-кантрі, суворе і безпощадне:
 |
No comments:
Post a Comment