Я *уярю, *уярю, а воно - нє, не йде! (с) Звіт про МТБ марафон Пилипець.

На Пилипецький марафон я зареєструвався одразу, як побачив положення про гонку, ще у травні! Багато разів був у тих місцях в піших походах, на лижах, і навіть одружувався я в Пилипці, на Гимбі, тому це місце для мене знакове!

Мій весільний кортеж, підйомник на Гимбу, 2009 рік ;)

Більшу частину траси я зміг подивитися у липні, тоді стояла 36-градусна спека, решту, шматок від "студених" до Буковця - в пятницю перед гонкою, з Валерою Доманіцьким і Іллею Камікадзе (камікадзе, тому що це була його перша гонка, він їхав на топталках і при цьому безстрашно обрав дистанцію Гіга (67 км).

І враховуючи душероздираючі історії, які я прочитав за останні дні про блукання гінців по горам і селам, я розумію, що подивитись всю трасу було правильним рішенням. Втім, дивитись трасу - завжди правильне рішення.

В день гонки я прокинувся за кілька хвилин до будильника, виглянув у вікно Шепоту Карпат, побачив таку картину:

Поснідав, вийшов "понюхати" погоду і подивитись як стартуватиме "Гіга". Погода, на фоні печальних прогнозів, була чудова - сонечко пробивалось через туман, дощових хмар майже не спостерігалось. Вирішив їхати в літньому комплекті, з додатковою футболкою, рукавами і утеплювачами колін.

Через прогнозований дощ вирішив випробувати на утеплювачах водовідштовхуючу пропитку ТОКО. Випробувати дощем так і не вдалось, але на фініші рукави були майже чистими - болото таки відштовхувалось!

Старт. 5 км по асфальтовій дорозі з невеличким градіентом вниз. Вирішую, щоб розігрітись, валити "на всі гроші". Перед самим виїздом на автотрасу дуже жорстко влітаю заднім колесом в глибоку яму, але ніби все ОК, валим далі.

Перший підйом не надто довгий, але місцями крутий.

В якийсь момент втрачаю темп, врубаю найбільшу зірку касети, хрусь - ланцюг злетів. Зіскакую, помагаючи собі добірним матом, натягую ланцюг на касету, кручу далі і розумію, що на великих зірках касети переклюк працює дуже нечітко.

Памятаючи, що в день перед гонкою я налаштував, прикатав і змастив свою Мерідку, вирішую що це наслідок жорсткого удару на стартових км. Зіскакую ще раз, кручу бобишку, підлаштовую так, що на другій передачі перша зірка касети працює ок. Тут би мені і задуматись про стан пєтуха, але в гарячці гонки, пропускаючи гінців через зупинки, на пульсі за 180 моя соображаловка не спрацювала..

Далі призвичаївся до роботи переклюка, валю, обганяю кількох товаришів до першого спуску, на спуску пропускаю кількох з кращою технікою, але потім знову добираю на підйомі до першого КП.

В такому режимі і валю далі. На підйомі від дороги, в сторону Ізок, відчуваю, що заголодав - слабість, світ легенько пливе перед очима. Тягну на межі закислення до моменту, коли градіент стає некрутибельним, а далі зістрибую, штовхаю велосипед і топчу спочатку Ендуроснек, а через хвилин 5 - карбоснек.

На спуску в Ізки, на швидкості добре за 30, ловлю в заднє колесо невідомо звідки велику каменюку, зад підкидає і заносить, але вел втримую. Одразу відчуваю, як холодіють кінцівки від адреналіну, але швидко попускаюсь.

В Ізках - офігенний буфет, випиваю два стакани ізотоніка, набиваю повний рот курагою і вперед на дистанцію! Доречі, пережовувати одночасно штучок 9 кураги - складно, а дихати з набитим ротом важко. Але я ж мужик - справлюсь!

Підйом дається не легко, але відчуваю прилив сил, зосереджено кручу, голод пройшов. Спуск до місця, де потрібно повернути вліво на 160 градусів і їхати вгору до останнього КП на схилі над Пилипцем. На повороті зустрічаю чувака, який повертається звідкись знизу і матюкається про розмітку та сліди, які завели в село. Під час липневого перегляду я теж проскочив цей поворот, але зараз побачив ленту (вкатану в багнюку) і згадав, що треба повертати.

Починаю вкручувати в підйом, відриваюсь, починає зводити гомілки, випиваю на ходу магнезку, натхненно кручу далі і раптом чую звук, ніби рветься туго натягнута струна (потім виявилось, що це була спиця мого заднього кроссрайду, вона таки витримала), і велік різко зупиняється. Дивлюсь назад і одразу розумію - приїхав.


Зламаний півень, зламаний переклюк, дві злегка деформовані спиці (при цьому обід не повело, кроссрайди рулять!).  На велокомпі 34-й кілометр. Примотую переклюк ленточкою до пера, пру пішки вгору до КП, спокійно їм на буфеті і кочуся вниз по траверсу на фінішну поляну.

Далі була божественна піца, нагородження і пошуки транспорту для себе та свого інвалідного вела до Воловця. Пощастило, поділив бусик з Костею Череповським і його товаришем.

У Воловці показав хлопцям легендарне привокзальне кафе "Вікторія", де за 36 грн можна затоптати деруни зі сметаною, картоплю зі свинним битком і запити це все смачним заварним чаєм.

В підсумку - багатий новий досвід (це був мій перший гірський марафон), гарно проведений час в чудовій компанії і спортивна злість, що не зміг конвертувати наполегливі тренування в результат. Судячи по протоколу і тим хто мене обганяли після поломки, до сходу я йшов на 9-10 місце, яке мені цілком би вдовольнило, враховуючи список учасників.

Окремо дякую оргам, зокрема Назару Проціву, за таку чудову гонку! До зустрічі наступного року!

Технічний пост-скриптум - їхав на Рокет Ронах Ево, камерно - жодного проколу, ура! Дякую дружині, яка принесла їх мені нерозумному на вокзал перед відїздом, а то на Ральфах міг же і вбитись :)

P.S.: Дякую оф. імпортеру Меріди - знайшли і оперативно підвезли нового півня, я знову на колесах!